Добре це чи погано, але соціальні мережі, стали частиною нашого життя. Я вирішила зробити експеримент, про який всі мріяли, але на жаль ніхто не здійснив. Я провела тиждень без соціальних мереж, я заходила на свій акаунт тільки тоді, коли справді було необхідно (тобто, тоді коли опубіковувала свіжу статтю з блогу) й відповідала тільки на ті повідомлення, котрі справді були важливі. Отже, готова признатися, що тиждень без соціальних мереж змінив моє життя, й відкрив мені очі на нашу реальність. Що я помітила й зрозуміла без соціальних мереж?
Знайомство ти де ?
Як просто написати повідомлення зовсім не знайомій людині "Привіт, давай знайомитись ?" й як важко сказати це при зустрічі у місті. Перш за все, я помітила те, що у нашому світі знайомство відбувається тільки у соціальних мережах. Зустріла дівчинку, на вигляд моя однолітка звертаюсь до неї "Привіт, давай знайомитись" у відповідь чую "Привіт, я Катерина, знайди мене у фейсбуці, в мене ава там де я з букетом" навіть прізвища не назвала. Я навіть задумалась, як люди знайомились до появи інтернету ? Як вони змогли відразу довіритись зовсім не знайомій людині ?
Друзі
До експерименту, я вважала, що маю багато друзів у фейсбуці, й мало друзів у реальному житті. Після експерименту я розуміла, що я помилялась. Лише одна людина у соціальних мережах переживала, чому я не в онлайні. Але все таки вона набрала мій номер, і тепер я чітко знаю, хто справді буде зі мною завжди. Також, я зрозуміла, що маю ще декілька подруг, котрі готові зі мною поговорити без соціальних мереж.
Суспільство у пошуках вай-фаю
Я почала помічати реальність, котру бачать люди старшого віку. Наше суспільство дійсно залежить від соціальних мереж і це справді виглядає жахливо. У транспорті 90% осіб з смартфонами. Перше запитання офіціанту "Який пароль від вай-фаю ?" Більшість людей сидять на трамвайних зупинках, тільки заради безкоштовного інтернету
Чому ніхто не запитує як у мене справи ?
Про мій експеримент майже ніхто не знав, оскільки банальний вираз "Привіт, як справи ?" я чула тільки від найдорожчих людей - і це прекрасно.
Google - не знає
Протягом тижня, було важко шукати потрібну інформацію. Але навіть тут є плюс. Я зрозуміла як чудово отримувати інформацію від людей, адже вони не тільки передають інформацію, але й намагаються цікаво й зрозуміло пояснити, та передати тобі свої знання.
Наша сторінка у соціальних мережах - страшна сила. Чим далі, тим страшніше.
Варто тільки почитати й усвідомити, що публікують деякі користувачі, і можна відчути на собі найбільший шок. Невже, дівчинка у 16 років знає про кохання більше, ніж знають мої дідусь та бабуся проживши 50 років разом ?
Самооцінка, що з тобою ?
Я зрозуміла, що соціальні мережі як підвищують самооцінку так і знижують її. Спочатку ми робимо фото, де у нас наче б то все добре, де ми наче б то щасливі та успішні. Звісно, ми пишаємся собою. А лайки де ? А лайків нема. При цьому ми ще зберігаємо спокій. Але, коли подруга викидає фото у приміщені нічного клубу, і за годину це фото набирає 100 лайків, наша висока самооцінка говорить нам "Прощавай друже" Потім, ми скаржемося на життя "Ну чому я так сумно живу?" "А ось я зараз таке фото зроблю...!" І саме з цього моменту починається замкнутий круг нашого віртуального життя.
Найголовніше, що я зрозуміла це те, що соціальні мережі створюють ілюзію ідеального світу. Фото щасливої родини - це не є доказом того, що ця родина справді щаслива. Вона була щаслива, тільки у момент фото і тільки для ідеального враження оточуючих. А в реальності, вони мають такі ж проблеми та не гаразди, як і кожна родина. Ніхто не виставить фото де він втомлений іде з роботи, й волочить до дому важкі пакети звичайних продуктів. А це наша реальність. Всі у нас щасливі, успішні й життєрадісні, але чомусь всі скаржаться на життя.
Звичайно, у соціальних мережах немає нічого поганого, але використовувати їх потрібно в міру. Насправді вони нам дуже потрібні, для того, щоб йти в ногу з часом, щоб розширювати свої кордони, першим дізнаватися й публікувати інформацію, шукати нові цікаві знайомства. Якщо використовувати соціальні мережі правильно, вони будуть приносити нам користь. Ми повинні жити, не тільки у віртуальному світі, але й реальному. Реальний світ він цікавіший й різнобарвний, а головне реальний.
Знайомство ти де ?
Як просто написати повідомлення зовсім не знайомій людині "Привіт, давай знайомитись ?" й як важко сказати це при зустрічі у місті. Перш за все, я помітила те, що у нашому світі знайомство відбувається тільки у соціальних мережах. Зустріла дівчинку, на вигляд моя однолітка звертаюсь до неї "Привіт, давай знайомитись" у відповідь чую "Привіт, я Катерина, знайди мене у фейсбуці, в мене ава там де я з букетом" навіть прізвища не назвала. Я навіть задумалась, як люди знайомились до появи інтернету ? Як вони змогли відразу довіритись зовсім не знайомій людині ?
Друзі
До експерименту, я вважала, що маю багато друзів у фейсбуці, й мало друзів у реальному житті. Після експерименту я розуміла, що я помилялась. Лише одна людина у соціальних мережах переживала, чому я не в онлайні. Але все таки вона набрала мій номер, і тепер я чітко знаю, хто справді буде зі мною завжди. Також, я зрозуміла, що маю ще декілька подруг, котрі готові зі мною поговорити без соціальних мереж.
Суспільство у пошуках вай-фаю
Я почала помічати реальність, котру бачать люди старшого віку. Наше суспільство дійсно залежить від соціальних мереж і це справді виглядає жахливо. У транспорті 90% осіб з смартфонами. Перше запитання офіціанту "Який пароль від вай-фаю ?" Більшість людей сидять на трамвайних зупинках, тільки заради безкоштовного інтернету
Чому ніхто не запитує як у мене справи ?
Про мій експеримент майже ніхто не знав, оскільки банальний вираз "Привіт, як справи ?" я чула тільки від найдорожчих людей - і це прекрасно.
Google - не знає
Протягом тижня, було важко шукати потрібну інформацію. Але навіть тут є плюс. Я зрозуміла як чудово отримувати інформацію від людей, адже вони не тільки передають інформацію, але й намагаються цікаво й зрозуміло пояснити, та передати тобі свої знання.
Наша сторінка у соціальних мережах - страшна сила. Чим далі, тим страшніше.
Варто тільки почитати й усвідомити, що публікують деякі користувачі, і можна відчути на собі найбільший шок. Невже, дівчинка у 16 років знає про кохання більше, ніж знають мої дідусь та бабуся проживши 50 років разом ?
Самооцінка, що з тобою ?
Я зрозуміла, що соціальні мережі як підвищують самооцінку так і знижують її. Спочатку ми робимо фото, де у нас наче б то все добре, де ми наче б то щасливі та успішні. Звісно, ми пишаємся собою. А лайки де ? А лайків нема. При цьому ми ще зберігаємо спокій. Але, коли подруга викидає фото у приміщені нічного клубу, і за годину це фото набирає 100 лайків, наша висока самооцінка говорить нам "Прощавай друже" Потім, ми скаржемося на життя "Ну чому я так сумно живу?" "А ось я зараз таке фото зроблю...!" І саме з цього моменту починається замкнутий круг нашого віртуального життя.
Найголовніше, що я зрозуміла це те, що соціальні мережі створюють ілюзію ідеального світу. Фото щасливої родини - це не є доказом того, що ця родина справді щаслива. Вона була щаслива, тільки у момент фото і тільки для ідеального враження оточуючих. А в реальності, вони мають такі ж проблеми та не гаразди, як і кожна родина. Ніхто не виставить фото де він втомлений іде з роботи, й волочить до дому важкі пакети звичайних продуктів. А це наша реальність. Всі у нас щасливі, успішні й життєрадісні, але чомусь всі скаржаться на життя.
Звичайно, у соціальних мережах немає нічого поганого, але використовувати їх потрібно в міру. Насправді вони нам дуже потрібні, для того, щоб йти в ногу з часом, щоб розширювати свої кордони, першим дізнаватися й публікувати інформацію, шукати нові цікаві знайомства. Якщо використовувати соціальні мережі правильно, вони будуть приносити нам користь. Ми повинні жити, не тільки у віртуальному світі, але й реальному. Реальний світ він цікавіший й різнобарвний, а головне реальний.
Автор: Вікторія Мартюхіна
Дуже класно МОЛОДЕЦЬ!
ВідповістиВидалитиДякую
ВідповістиВидалити