Театральна творчість – це спосіб життя: інтерв’ю із Олексієм Петренком

Сьогодні рада вам представити надзвичайно цікаву особистість Олексія Петренка

 засновника та директора незалежного, приватного театру «ХуліGUN»

Доброго дня, Олексію, розкажіть, будь-ласка, детальніше нашим читачам:

Як розпочалося ваше театральне життя?

— Близько чотирьох років тому, я проходив повз будівлю театру ім. Садовського і просто, заради цікавості, вирішив зайти подивитися, що там відбувається. Раніше я в театрі не був взагалі. Там саме йшла вистава "Лісова пісня" і я одразу придбав на неї квиток, який здається коштував 30 грн. І коли вистава розпочалася, мене настільки захопило дійство, настільки я був зачарований тим, що відбувається на сцені, що не міг не те, що відірвати погляд, а й думати про щось інше, крім вистави.

Саме  так відбулося моє знайомство з театром. А потім поїхало: вистава за виставою, вистава за виставою. І от з того моменту, я теоретично не пропускаю жодної вистави.

Вони для мене завжди —захоплююче та прекрасне дійство, яке потрібно відвідувати постійно, і чим більше, тим краще.

У вас є улюблений жанр серед вистав?

—На жаль, немає. Я "всебічний" театрал, мені подобається кожна вистава. Проте я надаю перевагу не комедіям з жартами "нижче пояса", а виставам більш поглибленим, типу "Народний Малахій" чи біографічного характеру, такі як "Ассо та Піаф".

Як довго ви займаєтесь театральним життям?

—Якщо рахувати від моменту, коли я вперше відвідав театр,  то наступний театральний сезон буде четвертим, який я відкрию для себе, як глядач. Але якщо говорити про мою діяльність в якості театрального діяча, як директора театру ХуліGUN, то лише пів-року.

Як ви організували театральну спільноту?

—Ідея створити щось своє завжди блукала у свідомості. Хотілося дивитися вистави, які не показують в жодному театрі. Головний плюс директора театру —ти можеш бачити такі вистави: яких ще ніхто не ставив, оригінальні та непередбачувані, вистави, яких ще навіть не існує.

І, коли вже настав час діяти, якось рухатися в цьому напрямі, мене познайомили з Тарасом Мазуром, в якого погляди на театральне мистецтво дуже співпадали з моїми. Поспілкувавшись всього декілька хвилин, ми одразу дійшли згоди і приступили до роботи.

Розкажіть детальніше про вашу структуру театру: який персонал ви

маєте, скільки людей працює у театрі на даний момент?

—Колектив театру ХуліGUN —це люди, які захоплюються та дуже полюбляють театральне мистецтво. Вони цим займаються виключно для свого задоволення і це видно по якості нашого матеріалу: вистави емоційні, життєрадісні, несуть заряд позитиву та чудових емоцій.

Це люди, які фактично "живуть" мистецтвом і вдень, і вночі.

Театр ХуліGUN складається виключно з професійних акторів. Вони працюють в різних театрах України, знімаються в серіалах, фільмах та телевізійних проектах. Їх швидше можна побачити на екранах, чим у нас на виставах.

Щоб запланувати вихід вистави, мені необхідно враховувати репертуари декількох театрів, гастрольний та знімальний графік всіх акторів, і, коли всі дати перевірені, ми можемо лише тоді анонсувати свої вистави. Це, на жаль, відбуваються не дуже часто, враховуюючи вище перелічені складові, але одну-дві вистави на місяць ми гарантуємо.

Чи виникали у вас ситуації, коли актору не підходить роль?

—Ні, таких ситуацій у нас не виникало. Спершу дивимося на те, що маємо, а лише потім, на те, що хочемо. Але, практично завжди виходить так, що те, що ми хочемо, ми маємо.

Як проходить підготовка до вистави?

—Ми проводимо постійні репетиції, вони у нас зазвичай дуже активні та емоційні. Всі  відповідально ставляться до них, оскільки знають, що чим більше сил буде покладено, тим краще буде в кінцевому результаті. Актори розуміють, що все залежить від них і вони фактично віддають себе всього заради вистави. Колектив у нас дружній з майже сімейною атмосферою і це, напевно, найкраща мотивація.

Скільки репетицій відбуваються на тиждень?

—Протягом тижня ми можемо провести від одної до шести репетицій. Це залежить від зайнятості наших акторів. Нам ніхто не встановлює дедлайни. Це бонус "незалежності" нашого театру: ніяких рамок, ні терміну випуску вистави, і жодних обмежень в обраному матеріалі чи манері подачі.

Хто ваша аудиторія?

—Коли розпочинали, ми хотіли залучати людей від 15 до 25 років. Саме цієї аудиторії майже не буває на виставах в театрі Садовського і ми сподівалися, що наші імпровізаційні та сучасні постанови залучать їх. Але практика показала: що глядачеві 25-35 річного віку, найбліш цікава наша творчість. Ми не намагаємся встановлювати чітких вікових рамок. Проте наші вистави трішки з "вогником" і як юний, так і глядач поважного віку знайдуть щось для себе.

Саме зацікавленість глядача, 25-35 стало передумовою вікового обмеження 18+. У  наших виставах ми розпочали підіймати питання гендерної нерівності, нетипових соціальних проблем, нетрадиційних стосунків —через що вже мали "проблеми" на деяких фестивалях — нам просто не дали можливості брати участі. Також, через спецефічне написання назви нашого театру, багато рекламних агенств відмовили нам  у наданні своїх послуг.

Вистави із «вогником» це єдина ваша родзинка, чи можливо ви маєте ще

декілька аспектів завдяки яким театр «ХуліGUN» відрізняєтьсь від

інших театрів?

—Серед інших театрів ми відрізняємся своєю розкутістью у творчості, інтерактивністю та незаангажованим погдядом на мистецтво.

У виставі "Птаха Невдаха" ми даємо можливість кожному стати безпосереднім учасником: піднявши руку у відповідний момент, ви виходите на сцену і стаєте повноцінним актором і вистава продовжується.

Під час вистави, головна героїня може сісти на коліна до когось з глядачів першого ряду, а головний герой можливо порпосить почухати його за вухом.

Ми руйнуємо "четверту стіну" і стаємо з глядачем одним цілим, залучаючи його до дійства.

В чому полягає ваша особиста робота як директора театру?

—Ми в театрі ХуліGUN чітко розділили обов'язки: режисер з акторами — ставить виставу, а все інше, то моя робота. Я хочу максимально розділити "творчість" і "адміністративну діяльность" тобто все, що не стосується творчого процесу, то моя справа: реалізація квитків, домовленість з майданчиками для виступу, зустрічати глядачів перед самою виставою та розсаджувати їх по місцях — це мінімальний список моїх обов'язків.

Чи співпрацюєте ви з іншими театральними студіями чи

танцювальними колективами?

—На данний момент, на жаль, ні. Єдине, в червні місяці ми брали участь у Літньому футбольному чемпіонаті серед театральних колективів, у нас є футбольна команда —ВАЗ —Вінницька акторська збірна, яка складається з акторів театру Садовського та акторів театру ХуліGUN, і саме для цього заходу було запрошено Зразковий хореографічний колектив "Молодість" для танцювальної підтримки команди на турнірі.

Цій співпраці ми дуже задоволені, і гадаю, на майбутнє будемо, по можливості, з ними працювати.

Де ви берете костюми для вистави?

—Ми — незалежний, приватний театр. Ми не маємо ні спонсора, ні мецената, ні державної допомоги чи будь-якої матеріальної підтримки і всі витрати лише за наш рахунок.

Чи маєте ви конкурентів у місті?

—Напевно, що ні. Всі ми — театральні колективи Вінниці —незалежні, приватні, аматорські та державні —всі "пливемо" в одному човні. І в кожного з нас є свої "весла", якими ми "гребемо". Хтось сильніше, хтось слабше —не важливо. Головне, що човен один, і ціль теж, одна: показувати мистецтво, у різних його проявах, щоб задовольнити найрізноманітніші примхи, нашого досвідченого та вибагливого глядача.

Літо – це театральне міжсезоння, як ви відпочиваєте?

—Коли ти любиш свою справу, тобі не потрібен відпочинок. Ми відпочиваємо у репетиціях. Це для глядачів літо – театральне міжсезоння, а актори вони завжди працюють. Влітку у нас так само проходять репетиції, на жаль, не так часто як хотілося б. Ми займаємся плануванням нового сезону, до того ж, з вересня хочемо запустити  декілька проектів, які на нашу думку, трішки доповнять театральне життя міста.

Завдяки чому театру «ХуліGUN» вдається досягти успіху?

—Наш успіх, можливо, спершу полягав у тому, що до нас, у Вінниці, такого ще ніхто не робив: не підіймав гострих соціальних проблем театральними методами, одним словом —не виходив за межі класичного мистецтва. І, напевно, саме ця "першість" дала аншлаговість та велику кількість позитивних відгуків.

Якими якостями повинна володіти людина, котра займається

театральним життям?

—Єдина, і найголовніша — це любити театр. Жити ним, вірити в нього, і навіть не мати думок, що щось не вийде.

Порадьте, будь ласка, як сучасним дітям привити любов до театру і як її

розвивати?

— Перший чинник, це не примушувати ходити до театру. Це повинен бути добровільний вибір кожної дитини. Другий чинник, пов'язанний з матеріалом: він повинен захоплювати тим, що дитина бачила на сцені те, що може побачити в житті: сімейні ситуації, проблеми підлітків та батьків, інші соціальні проблеми. Це більше підходить для дітей 12-17 років, а якщо говорити про глядача віком 5-7-9-11, то звичайно, класика жанра — казки, з добрими персонажами, і щасливим кінцем.

В якому жанрі ви зазвичай працюєте?

— Ми не тримаємся якоїсь конкретної жанрової позиції: скоріше за все, ми показуємо мистецтво виключно "нашими" очима — сьогодні у нас комедія, завтра - психологічна драма, а потім, щось класичне, на кшталт, Чеховського "Дядя Ваня", але з неодмінно ХуліGUN'ським баченням.

Від нас можете очікувати чого завгодно: наші руки розв'язані і все обмежуєтся лише фантазією, ну і ще Конституцією.

Де ви берете натхнення для роботи?

— Для людини, яка любить театр, театральне життя і є натхненням. Для нас театр - це спосіб життя, наш кисень, якого завжди вистачає. І завдяки достатньої кількості "кисню" ми постійно розвиваємося і рухаємося вперед.

Чого ви прагнете у майбутньому?

— Поставити якомога більше якісних вистав, їздити з ними по фестивалях, працювати з цікавими людьми у своїй галузі: з художниками, письмениками, поетами, музикантами, акторами, режисерами. А головне, робити мистецтво в своє задоволення, незважаючи ні на що. 

Інтерв'юєр: Олексій Петренко

Респондент: Вікторія Мартюхіна