Я, Мартюхіна Вікторія Миколаївна, мені 20 років. У житті
мені повезло народитися у найкомфортнішому місці України. Так, це місто
Вінниця. І хоч я не пам’ятаю яке воно було у тому далекому 1999 році, в якому я
народилась, але я розумію, що де б я не була ріднішого міста ніж Вінниця я не
знайду.
В мене було яскраве та солодке дитинство, оскільки мої
батьки працювали на цукерній фабриці Roshen. Мати завжди знала сенс у кулінарії, тому часто дивувала
мене смаколиками. А батько кожного дня приносив до дому солодощі і говорив, що
це від зайчика.
Ще з дитинства в мене була любов до тварин і часто мене
мучало питання «Для чого у будинку кіт, якщо з ним не можна грати?» або дорослі
робили зауваження, або сам утікав від моїх мук. Пам’ятаю як батьки купили мені
папугу. Мати маленьку пташку у своєму будинку, це для мене було диво. Папужка
став моїм найкращим другом, я з ним часто розмовляла, а згодом і він почав
розмовляти зі мною, так і ми знайшли з ним спільну мову.
Дитинство пролетіло дуже швидко, і залишило за собою
теплі спогади. І ось я в перший раз йду у перший клас. Ми всі гарні й усміхнені
з білосніжними бантиками стоїмо на урочистій лінійці, а потім повертаємось до
дому святкувати. І все було б чудово, але раптом я дізналася, що до школи
потрібно ходити кожного дня і протягом 11 років. Я навчалась в школі №11. Хочеш
чи не хочеш, але гризти граніт науки довелося.
У 16 років в мене з’явилося бажання займатися
саморозвитком. Навіть не пам’ятаю, що мене на це надихнуло, але це бажання в
мене є і досі. І так я розпочала шукати себе. Я приймала активну участь у
громадському житті, і була учасницею багатьох громадських організацій серед
яких: благодійний фонд «Подільська громада», туристична компанія «Твоя
Мандрівка» та «Молодь демократичного Альянсу». Кожна із цих організацій по-своєму
впливала на моє життя, я знаходила друзів, цікаві знайомства, знання та
навички.
Пам’ятаю як на «Подільській громаді» ми з товаришами грали
в гру. Ми витягували маленькі клаптики
аркушів, на яких були написані різні професії, і нам потрібно було зіграти в
роль в того чи іншого професіонала. Саме таким чином, мені до рук потрапив
маленький аркуш з надписом «Журналістика». Тоді вперше мені довелося побувати у
ролі журналіста і це мені сподобалось.
Як виявилось мій клаптик паперу з надписом «Журналістика»
був доленосним. Після 11 класу я вступила до Вінницького державного
педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського на факультет філології й
журналістики. Журналістика для мене це виклик. Це саме та професія в якій я
себе бачу, яка ще більше надихає мене до саморозвитку.
Я маю багато різних хобі, і більшість із них пов’язані із
журналістикою. Я закінчувала курси професійної фотографії, і це є одне із моїх хобі. Також я люблю
читати, писати вірші та прозу. А у 2019 році мені вдалося створити свій
онлайн-журнал Wikinews –
це журнал спрямований на саморозвиток особистості. Головна мета цього журналу
полягає в тому, що я прагну поділитися своїм досвідом у саморозвитку з іншими
особами і допомогти їм стати кращою версією себе. Наразі мені вдалося зібрати
чимало однодумців і кожного року 2 серпня ми проводимо презентації друкованого
випуску журналу. Мабуть, наразі це моє найбільше досягнення у журналістиці,
яким я пишаюсь.
Коментарі
Дописати коментар